Бібліотека-філія с. Фанчиково: Краєзнавча сторінка

Історія с. Фанчиково

Фанчиково – типове притисянське село на Виноградівщині. Воно розташоване в басейні річки Тиси, за 8 км. На південний захід від районного центру. В селі знаходиться залізно дорожня станція, яка має залізничний зв’зок з Ужгородом та, у зворотному напрямку , з селами та містами смт. Солотвино. Через Фанчиково проходять шосейні автотраси на м. Ужгород; а у зворотньому напрямку до м. Рахова.

Фанчиківській сільській раді підпорядковані населені пункти с. Тросник і Притисянське. Фанчиково відоме з 1376 року. Територія села заселена у період неоліту.Існує чимало версій щодо походження назви села. Одна з них, нібито назва походить від прізвища. Звідкілля дійсно з’явилася назва невідомо, але легенду про дівчину Фанчікі, від імені якої пішла назва, знає майже кожен Фанчиківець. Багатий пан мав дочку-красуню. Коли татари прийшли в село, батько заховав дочку в підземній кімнаті. Вхід до неї йшов через алтар церкви. Ніхто не знав де дівчина, Минуло багато років. Люди викликали її дух і вона розповіла де знаходиться та попросила поховати її по християнськи.

За роки радянської влади на території села працював колгосп «Іскра». З 1997 р. після розпаду «Іскра» на території сільської ради працюють три фермерські господарства : ПСП – очолює Штефан М.М., фермерське господарство – Костак М.М, а також ТзОВ «Весна», яке вже припинило існування. У селі працює консервний завод «Універ», який переробляє сировину, яку здають селяни.У 1965 році установлений пам’ятник на честь загиблих воїнів визволителів у Великій Вічизняній війні - «Спасибі земляче, за серце гаряче, що людям віддав.» У 1967 році встановлений обеліск – композиція «Бандурист» . У 2008 р. встановлено статую «Божа Матір», у 2009 р. – пам’ятник просвітителям «Кирилу та Мефодію»Зараз у селі функціонують такі громадські заклади: Фанчиківська ЗОШ I-III ст.. – директор Леврінц А.Й., амбулаторія сімейної медицини – зав. Корнута В.В., бібліотека – зав. Козьма М.О., будинок культури – директор Візантій Г.М., дитсадок – зав. Кізьмон О.Ф., дитячий садик римо-католицької громади – Пігор Ч.І.У с. Фанчикове знаходяться Православна церква, Римо-католицька, Греко-католицька та Реформатська церкви.Пишучи історію села не можна не згадати відомих людей:Кутлан С.В. – відомий художник, вчитель, автор угорського букваря, відмінник народної освіти. Феннич В.П. – герой соціалістичної праці, колишній голова колгоспу. Костак В.М. – кавалер двох Орденів Леніна та Ордена Трудового Червоного Прапора, понад 30 років очолював колгосп «Іскра». Ярема В. – відомий вчений, професор, декан УжНУ. Рац В.К. – заслужений майстер спорту з футболу.

В селі налічується 750 дворів з кількістю населення 2350 чол. Склад населення досить неоднорідний, хоча значну частину становлять українці та угорці. Протягом усього розвитку людства доведено,що будь-який народ не має коштовнішого скарбу, ніж його історія. А ставлення до неї та її творців – своєрідне мірило духовності на всіх етапах існування суспільства.

Пізнати скарби своєї минувшини означає не тільки віддати шану предкам,а й внести посильний вклад в історичне усвідомлення сучасних поколінь. Досі справедливими й актуальними залишаються слова ігумена Мукачівського монастиря, письменника, громадського тдіяча, вченого Анатолія Кралицького (1835-1894), висловлені ще в ХІХ ст. : «Народ, який не вміє оцінити свою історію,не вартий існування ». Моє скромне дослідження свідчить, що історія нашого села не забута і не безіменна. Славних своїх краян ми таки пам’ятаємо. Ми повинні частіше згадувати свою минувшину, щоб оцінити те, що створено для нас, те, що маємо, щоби знати реальну собі ціну. Історія села Фанчикова є складовою частиною історії України. Так само, як без вивчення історії Закарпаття буде не повною її історія, так і без історії Фанчикова не може бути повною історія нашого Карпатського, Притисянського регіону.

ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК НАШОГО СЕЛА ( З МИНУЛОГО СІЛ ТРОСНИК І ФАНЧИКОВО)

Села Тросник і Фанчиково розташовані в мальовничому куточку Виноградівського району. Вони розташовані в басейні річки Тиси, де росли колись розлогі дубові проліси, поодинокі з яких збереглися і зараз. Село Тросник до 1946 року називалось Шашвар,спочатку займало район Староріччя. Воно відоме з 1220 року. Найбільш поширені прізвища в селі такі, як Габори, Козьми, Яцковичі. Населення майже однорідне: українці, а такоє угорці. Зараз в селі налічується 2310 чоловік. Фанчиково – відоме з ХIV століття. У селі живуть українці, угорці. Зараз у селі налічується 2117 чоловік. Про село Тросник відома з давна така легенда. Село було розташоване на березі ріки, в якій було багато тростини. Від цієї назви походить село Тросник. Про Тросник є багато згадок в угорських документах та історичних книгах. Інша легенда свідчить, колись давно біля села була гора, на якій знаходився великий замок, в якому жили орли. Кругом замку знаходилися непролазні хащі, дуже величезні дуби. Добратися до замку було дуже важко. Жителі села кожного дня змушені були приносити орлам в жертву дівчину або юнака. «Шош-вар» - з угорської означає «орлиний замок», «або замок орла».

Легенда про село Фанчиково. Село названо на честь дівчини Фанчікі. У селі жив багатий і знатний володар. У нього була красива дівчина. Вона мала довгу чорну косу. Про її красу розповідали легенди. І на честь своєї дочки батько назвав село. Більше про неї ніхто і нічого не чув. Що сталося з нею, ніхто не знав. Про неї передавали з уст в уста різні здогадки. Одного разу на спірітичному сеансі вирішили викликати дух цієї дівчини. Згасло світло в кімнаті, всі почули, що хтось знаходиться в кімнаті. Почали розмову з духом дівчини. І тоді вони почули історію, яку розповів дух. -Коли до села приближалася орда ворогів, батько вирішив сховати свою дочку в потаємній кімнаті, в церкві. Про розташування цієї кімнати ніхто не знав. Дівчину сховали в ній. Вороги вдерлися в село, вбили батька дівчини, пограбували село, забрали людей в полон. Село залишилося розореним. І ніхто не знав, що під землею в кімнаті живе ця дівчина. Пройшов деякий час, дівчина померла. І зараз дух цієї дівчини просив, щоб поховали її по-християнськи. І на другий день вони пішли до церкви і підняли масивні двері, побачили східці. Люди спустилися по них і потрапили в кімнату. В ній побачили останки людини. Це була дівчина Фанчікі. Вони зібрали і переховали останки по-християнському обрядові. Така історія про назву села Фанчиково.

Село Тросник має славну історію. Наші односельчани прийняли активну участь в політичному житті краю. Вони були учасниками селянської війни ХVІ ст. В травні 1514 року в Угорщині почалася селянська війна під проводом Д.Дожі. В червні селянських рух охопив і Угочанський комітет. Ватажком повсталих був Г. Кермеші Шашварі – родом із с.Шашвар. Повсталі розгромили маєток Перені, оточили й Королівський замок, але мали військового досвіду та зброї. Але поразка селянської армії Темешваром визначив долю повстання і на Закарпатті. Над повсталими жорстоко розправилися.

Як видно із джерел, с. Тросник було власністю графа Лотора. Тут, окраїни села, біля Тиси, знаходився панський маєток Лоторів. На жаль, він не зберігся. У маєтку росли рідкісні дерева: магнолія, тюльпанові дерева, софори та платони. Крім землі, він мав коні, воли, власну кузню. Ціла вулиця хатин, в яких жили слуги, була власністю пана. У Фанчикові жив пан Добош, який мав також великий маєток, чудовий сад з рідкісними фруктовими деревами. У його маєтку зараз знаходиться амбулаторія. Селяни працювали на панів, землі у своїй власності вони не мали.

ГЕРОЇЧНІ СТОРІНКИ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ.

Відголос імперіалістичної війни дійшов і до нашого села. Багато наших юнаків знаходяться в цей час на службі в айстро-угорській армії. Серед них був і Михайло Габор, який згодом потрапив у російський полон. У 1921 році він повертається в рідне село. М.Габор розповідає про події в Росії,згруповує навколо себе молодь. Його підтримують Козьма Михайло Васильович та Кутлан Іван Іванович. В квітні 1933 року Габор М. запропонував на конференції в Севлюші відкрити українські школи, а також організувати регуляцію річки Тиси,від паводка якої терпіли в першу чергу бідняки. 12 червня 1939 року Габора М. не стало. Важливу роль у піднесенні революційну боротьбу були і травневі демонстрації, в яких приймали участь і наші односельчани.

В березні-квітні 1919 року в с. Фанчиково існувала Радянська влада. 20-21 квітня 1919 року – захисники міста Севлюша зі зброєю в руках боронили рідну землю. Цією обороною керував уповноважений по Угочанській жупі лейтенант,учитель Степан Кутлан. Він добре знав відомого угорського діяча Кун Бейлу. 25 квітня 1919 року румунські війська окупували Севлюш.

У 20-тих роках у наших селах було створено товариство «Просвіта» . У с. Тросник цю роботу проводив Михайло Ленчу. Він створив шкільний хор, в якому співали дівчата нашого села. Вони співали в церковному хорі. У Фанчикові товариством «Просвіта» керував Кутлан Андраш, який був репресований у 1944 році. У червні 1938 року у с. Тросник застрайкували батьки, вчителі і просто люди – Степана Кутлана. С.В. Кутлан за роки свого життя був людиною знатною,шанованою у нашому краї. А потім став «напівсамодіяльним» і «напівзабутим». Та настав час соборної держави,ім¢я С.В.Кутлана повернуто із забуття,про нього знову заговорили. Бо не може кинути у незабуття той, хто до кінця віддав себе такому чудовому покликанню – оспівувати рідну землю.

УЧАСТЬ НАШИХ ОДНОСЕЛЬЧАН У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ.

Не забудуться останні дні 1944 року, коли в наш край прийшли воїни Радянської Армії. Визволення Закарпаття стало вирішальною подією. Збулася давня мрія про воз’єднання з матір’ю – Україною. В останні роки загострилися увага до історії: з виявленням нових невідомих досі фактів,міняється оцінка цілого ряду подій, явищ і процесів. За визволення дорого заплачено,10066 солдат,сержантів та офіцерів Червоної Армії закінчили тут свій життєвий шлях, лягли в Закарпатську могилу. Пам’ять про них живе і вона - в обелісках,пам’ятниках, куди й нині йдуть молоді й старі, щоб поклонитися героям,ще раз засвідчити незмінну любов і вдячність тим, хто віддав своє життя за нашу волю. Пройдуть роки,десятиріччя, а в пам’яті людській не згасне подвиг людей, які на своїх плечах пронесли грізні 1941-1945 роки. Чотири вогненні роки. Не було в історії нашої країни часу такого важкого і трагічного. Роки… Вони не повертаються назад. З пам’яті,хочемо ми того чи ні,поступово стираються яскраві картини минулого, забуваються імена і дати, але ніколи з пам’яті потомків не зітруться імена тих, хто приніс нам найдорожче визволення. В нашому селі є добровольці,які 26 жовтня 1944 року вступили добровільно в ряди Червоної Армії і 1-го Чехословацького корпуса.

СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ДЕЯКИХ ДОБРОВОЛЬЦІВ.

У селі Фанчикові живе жінка – тиха, лагідна, мовчазна. І мало хто знає, що ця жінка несла важкий тягар війни на своїх плечах. Добровільно пішла на фронт, рятувала життя людей. Це – Марія Михайлівна Половка. У свої 22 роки її із Сваляви відправили в Самбір для продовження навчання медсестер. Після навчання її відправляють в м. Ужгород в воєнний госпіталь. Пізніше цей госпіталь перебазовується в Польське місто – Кранів. Вона обслуговувала хворих семи палат. І кожному хворому треба знайти лагідне і ніжне слово. Під час одного з чергувань Марії Михайлівній було завезено багато хворих, поранених і навіть мертвих людей. Серед них був і її земляк П.Гнітило. Зараз вона проживає в нашому селі і має такі нагороди:- « 20 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні»- « 30 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні» Шляхи дороги, які привели Генці О.О. до лав Червоної Армії характерна більш остям добровольців. Важке життя юнака, мрія про краще майбутнє запалили в нього бажання вступити до лав Червоної Армії. Спочатку було навчання освоїти карабін,автомат, прийоми введення вогню. Фронт був близько. Вони чули як рвалися гранати бомби. Він був особистим водієм людовика свободи. Клепотів по всій лінії фронту. Вибухи,постріли – все злилося в суцільний гуркіт бою, що наростав та на хвилину затихав. В грізні хвилини затиснення вони чули бадьорий голос комбата: «Тримайтеся,хлопці! Ще трохи і ми теж можемо!» . День перемоги зустрів його під Берліном. Він нагороджений такими нагородами:- Медаль « За перемогу над Німеччиною»,- Медаллю « 20 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні»,- « 60 років Збройним силам». Не дожив до 55 річниці Генці О.О. Не стало ще одного ветерана,рідіють їхні ряди. Мільйони синів і дочок нашої Вітчизни полягли у війні. Серед них і наші односельчани :Якович Ю.А., Вароді Л.К., Орос Т.І., Вашкеба А.В., Гевді М.О., Дораж С.М., Керечан В.В., Гоздик А.А.,Ленчур І.І., сусик В.І., Ситар М.І., Товт А.А., Шафі А.В. Ми низько схиляємо голови перед пам¢яттю померлих. В нашому селі в 1965 році встановлено обеліск в честь загиблих радянських воїнів-визволителів і воїнів-односельчан.

ВЕТЕРАНИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ СІЛ ФАНЧИКОВО ТА ТРОСНИК.

У 1965 РОЦІ В С.ФАНЧИКОВО ВСТАНОВЛЕНО ОБЕЛІСК В ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ОДНОСЕЛЬЧАН У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ.

АФГАНІСТАН БОЛИТЬ В ДУШІ МОЇЙ.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов¢язку. Для тисячі радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока кривава війна в Афганістані. Війна! Коли чуєш це слово,відразу уявляєш щось велике і дуже страшне. Це не тільки бої , героїзм і подвиг. Це смерть багатьох людей. Війна – це горе не однієї людини, а цілого народу. Бої закінчуються, а історія – жива. Пішла в історію і дев’ятирічна Афганська війна,але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих – війни не закінчуються безслідно. Ті, хто вижив, то живий голос війни. Так, війна залишила глибокі «рубці» у їхніх душах, але не зломила морально, адже потреба була жити далі і сподіватись на краще. Афганська війна героїчна і трагічна не тільки із-за обелісків,вона тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена,вона потребує глибокого осмислення. Тому нехай пам’ять прокручує : що було? Як було? І чи так це було?
« Ніхто не забутий,На полі ніхто не згорів…Солдатські портрети. На вишитих крилах пливуть. І доки є пам’ять людей. І живуть матері,Доти й сини,що спіткнулись об кулі,Живуть ».

ВЕТЕРАНИ – АФГАНІСТАНУ:

Любка Михайло,

Пак Олексій,Керечан Михайло,

Вароді Андрій,

Габор Василь,

Качур Іван,Блохтур Іван,

Капіца Юрій.

«НАД ПАМ’ЯТТЮ РОКИ НЕ ВЛАДНІ»

З проголошенням нtзалежності України широкі верстви населення проявляють великий інтерес до рідної історії,особливо до її трагічних сторінок, приховуваних радянським режимом подій фактів. Однією з таких трагічних сторінок були масові репресії громадян як у довоєнний, так і повоєнні періоди. Репресованих відправляли на заслання, у табори,позбавляли прав і свобод за часів Чехословацької Республіки (1919-1939 рр.) та репресій угорського окупаційного режиму проти громадян краю (1939-1944 рр.), переслідування громадян радянським тоталітарним режимом. В такий спосіб було закріплено єдину ідеологію та єдину правлячу партію, встановлено насильство над людиною, контроль над її духовним життям і творчістю. Була заборонена будь –яка політична опозиція і вільнодумство. Подібного терору історія ще не знала. Не оминула ця трагічна участь і наших односельчан. Багатьох юнаків із наших сіл Фанчиково і Тросник забрали у концтабір. 23 чоловік забрали в 1944 році – 15 з них більше ніколи не побачили рідну домівку, а рідні не знають,навіть де їх могили. Їх імена викарбовані на мармуровій стелі у селі Фанчиково біля Римо-католицької церкви:

Боднар ДьордьДебреї ЙовжефЕнгрі ШандорГенці ДюлаГойдош ЯношГододі ШандорКутлан ОндрашРомжа ІштванРовті ІштванШворц ЯношПараско ЛойошВеспреймі КаройБонь Ференц.

ОРДЕНОНОСЦІ С. ФАНЧИКОВО

Костак Василь Михайлович. Народився 24.02.1929 р. Кавалер двох Орденів Леніна та ордена Трудового Червоного Прапора. Понад 30 років очолював колгосп «Іскра»ВОГНИК

«ВШАНУВАННЯ ВЕТЕРАНІВ ПРАЦІ»

Ситар Ганна Гаврилівна кавалер ордера Леніна і Жовтневої революції, майстер машинного доїння корів колгоспу «Іскра». Ганна Гаврилівна переможець соціалістичного змагання 1979 року, ударниця п¢ятирічки, досвідчена трудівниця, яка працювала на фермі 24 роки. СИТАР ГАННА ГАВРИЛІВНА

Ухач Олена Гаврилівна народилася 20.05.1934 року. Ветеран праці,доярка колгоспу «Іскра» Ветеран: Ордена Леніна та ордена Трудового Червоного Прапора.УХАЧ ОЛЕНА ГАВРИЛІВНА

Сусик Степан Васильович народився 28.09.1936 року. Ветеран –орденоносець праці Міжколгоспдоротной автограйдерист.

СУСИК СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ.

«Мистецтво належить народові»У [1967] році встановлений обеліск – композиція «Бандурист»Обеліск – композиція «Бандурист», пам’ятник фольклору села, адже село має свої традиції: народження, хрещення, вінчання, весіль.

«НАД ПАМ'ЯТТЮ РОКИ НЕ ВЛАДНІ»
Пам¢ятник репресованимЗ часу проголошення незалежності України широкі верстви населення проявляють великий інтерес до рідної історії,особливо до її трагічних сторінок, приховуваних радянським режимом подій фактів. Однією з таких трагічних сторінок були масові репресії громадян як у довоєнний, так і повоєнні періоди. Репресованих відправляли на заслання, у табори,позбавляли прав і свобод за часів Чехословацької Республіки (1919-1939 рр.) та репресій угорського окупаційного режиму проти громадян краю (1939-1944 рр.), переслідування громадян радянським тоталітарним режимом. В такий спосіб було закріплено єдину ідеологію та єдину правлячу партію, встановлено насильство над людиною, контроль над її духовним життям і творчістю. Була заборонена будь – яка політична опозиція і вільнодумство. Подібного терору історія ще не знала.
Не оминула ця трагічна участь і наших односельчан. Багатьох юнаків із наших сіл Фанчиково і Тросник забрали у концтабір. 23 чоловік забрали в 1944 році – 15 з них більше ніколи не побачили рідну домівку, а рідні не знають,навіть де їх могили. Їх імена викарбовані на мармуровій стелі у селі Фанчиково біля Римо-католицької церкви:Боднар Дьордь, Дебреї Йовжеф, Енгрі Шандор, Генці Дюла, Гойдош Янош, Гододі Шандор, Кутлан Ондраш, Ромжа Іштван, Ровті Іштван, Шворц Янош, Параско Лойош, Веспреймі Карой, Бонь Ференц.

Пам’ятник просвітителям «Кирилу та Мефодію» Меморіальну стелу, присвячену основоположникам вітчизняної писемності Кирилу й Мефодію, споруджено у селі Фанчикові у 2009 р. Виноградівського району Закарпатської обл. Автором задуму і виконавцем цього пам'ятника став священик о. Іван з Підвиноградова. Кири́ло і Мефо́дій — слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов'янську мову, брати.

«Спасибі земляче, за серце гаряче, що людям віддав.»пам’ятник на честь загиблих воїнів визволителів у Великій Вітчизняній війні.УЧАСТЬ НАШИХ ОДНОСЕЛЬЧАН У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ. Не забудуться останні дні 1944 року, коли в наш край прийшли воїни Радянської Армії. Визволення Закарпаття стало вирішальною подією. . В нашому селі є добровольці,які вступили добровільно в ряди Червоної Армії і 1-го Чехословацького корпус Збулася давня мрія про воз¢єднання з матір¢ю – Україною. Мільйони синів і дочок нашої Вітчизни полягли у війні.
Серед них і наші односельчани :Яцкович Ю.А., Вароді Л.К., Орос Т.І., Вашкеба А.В., Гевді М.О., Дораж С.М., Керечан В.В., Гоздик А.А., Ленчур І.І., Сусик В.І., Ситар М.І., Товт А.А., Шафі А.В. Ми низько схиляємо голови перед пам¢яттю померлих. Пам¢ять про них живе і вона - в обелісках, пам¢ятниках , куди й нині йдуть молоді й старі, щоб поклонитися героям,ще раз засвідчити незмінну любов і вдячність тим, хто віддав своє життя за нашу волю.
В нашому селі у 1965 році установлений пам’ятник на честь загиблих воїнів визволителів у Великій Вітчизняній війні - «Спасибі земляче, за серце гаряче, що людям віддав.»

Статуя «Божа Матір.»
У 2008 р. встановлено статую «Божа Матір». Статуя стала прикрасою села, «візиткою» для гостей і місцем для відправ богослужінь для жителів села. Своїм покровом Божа Матір захищає село від бурів, пожарів, від повені, від злих духів, та інших бід. Божа Матір оберігає спокій та мир у селі.

Історія Виноградівщини: Тросник – село колопошів

Найбільшим досягненням техніки в селі були біціглі (велосипеди) марки «SK». На все село їх було 4-5 штук та 3-4 радіоприймачі «Телефункен».Село підпорядковане Фанчиківській сільраді і розташоване за 2,5км від неї. До 1946 року - Шашвар. Назва походить від угорського складного слова тростяний замок, мався на увазі замок на березі Тиси, оточений густими зарослями тростини. Звідси і українська назва села.Є ще один варіант походження назви села, менш імовірний, побудований на грі слів. За переказами, колись давно - давно на правому березі Тиси стояв високий кам’яний замок, в якому гніздилися орли. Жителям села потрібно було приносити в жертву їм молодого хлопця або дівчину. Через це нібито і назвали село Шошвар, тобто шош - орел, вар – чекає на чергову жертву. Можна перевести, що це орлина фортеця. Можливо, тому на старовинному гербі села зображено фортецю, тростини і орла, який злітає із стін замку. А, як відомо, на герб ніяке зображення випадково не потрапляє.Замок входив у систему безпечного безперешкодного просування вантажів солі з солотвинських солерудників.
Тросник - один з найдревніших населених пунктів району. Перша згадка в 1220 році. Його власники з самого початку були в родинних зв’язках із сім’ями інших немешів (дворян), насамперед, Сірмої та Егреші. Шашварські шляхетні сім’ї розросталися, але в селі так і не було побудовано дворянського помістя. З ростом числа немешів одночасно відбувалося і їх зубожіння. Цей процес був властивий і для простолюдинів, серед них скачкоподібно збільшилася кількість безземельних желярів – найбіднішої верстви сільського населення.
Прізвища більшої частини шляхтичів і корінних кріпаків відомі з середніх віків. Так, в 1689-1775-х роках в селі знаходимо такі прізвища: Югас, Ковш, Ласло, Ловас, Мікловш, Молнар, Пустої, Івегеш, Варга, Ворю, Богля, Бучела, Чопко, Цібор, Гоздик, Ільку, Ісак, Кончік, Лемак, Макар, Сірінеза, Терента, Вербіч, Козак, Майор, Олаг, Орос, Маркуш, Котлань.В травні 1514 року, під час селянської війни під керівництвом Дєрдя Дожі в Угочанськомі комітаті очолював повстанців Кермеш, дрібний шляхтич із села Шашвар. Зрозуміло, що він був не один з цього села. Досить відчутним були втрати в 1717 році при набігові татар. Шашвар втратив 32-х простолюдинів, а в той час це була важко відновлювана втрата.

В 1751 році згадують дерев’яну греко-католицьку церкву Пресвятої Діви Марії в посередньому стані, вкриту соломою, з двома дзвонами, «образами якось заосмотрену, загорожену плотом». Парохію заснували в 1716 році.У 1771 році ідеться про нову дерев’яну церкву, збудовану у 1770 році. У 1923 році в селі ще стояла дерев’яна церква, збудована в 1854 році, а також дерев’яна дзвіниця. Того ж року вимуровано нову цегляну церкву, а наступного року дерев’яні споруди розібрали. Ікони з дерев’яної церкви були передані в село Холмовець, а пізніше вивезені разом із холмовецькою церквою в Чехію. Царські ворота перевіз в Ужгород мистецтвознавець С. Маковський і вмістив їх зображення у своєму альбомі «Народноє іскуство Подкарпатской Русі» (1925 рік).
Нову муровану церкву побудували на ділянці, виміняній для церкви селянином за сільським прізвиськом «Кертовий». На головному фасаді будівничий храму залишив свій автограф: «Будованна 1922-1923 год. Будовал Козмянко, ставитель». Іконостас має 44 ікони. Нову церкву посвятив єпископ мукачівський Антоній на свято Покрови Пресвятої Богородиці в 1923 році. В цей час в церкві служив о. Корнел Єлеш (1919-1945), який виїхав в Угорщину до своїх родичів в 1945 році.
Із встановленням радянської влади в нашому краї розпочалося гоніння греко-католицької церкви. Так як в селі не було греко-католицького священика, співробітники КДБ разом з місцевою владою намагаються організувати ініціативну групу «двадцятку», яка б підписала заяву про перереєстрацію греко-католицької церкви в православну. Коли ж це не вдалося, вони закривають церкву, а пізніше передають її православним.Тодішній богослов Ужгородської духовної академії о. Михайло Маслей так описує ті події:«… Нашу церкву передали православним. Про це я як богослов повідомив єпископа. Незабаром до нас прибув о. Антон Станканинець, монах-василіанин, із завданням, щоб по проханню вірників, повернути незаконно відібрану у них церкву. В неділю рано в супроводі вірників ми пішли до церкви. Дочекалися кінця відправи утрені, попросили православного священика залишити церкву. Він вже був згоден на це. Та до церкви вбігли 6 чоловік із свічниками з іконостасу, почали бити нас. Вірники, вивівши нас із церкви, вимили наші рани від крові і ми, в присутності сотні вірників, у дворі школи напроти церкви відправили святу літургію» («Благовісник» №11, 1994 рік).Так, греко-католики остаточно втратили свою церкву.
Після легалізації греко-католицької церкви в 1991 році більшість жителів залишилася вірними православ’ю. В Троснику вже більше 25 років служить о. Дмитрій Попович. Він згуртував навколо себе людей, його шанують і поважають. Він вимогливий до вірян, але, в першу чергу, до себе. В тому, що в селі така дружна православна громада – заслуга о. Дмитрія.Згідно перепису населення в 1921 році в Шашварі було 174 будинки, в яких проживали 972 мешканці, в т.ч. 468 чоловіків та 504 жінки. За національністю - 708 русинів, 165 угорців та 75 євреїв. За віросповіданням - 28 римо-католиків, 791 греко-католик, 64 протестантів та 84 іудеїв.А ось як описав Тросник чехословацького періоду Михайло Ленчур в книзі «Життя прожити – не поле перейти»:«… Більшість хат, збудованих із вальок (саморобної цегли), були вкриті етернітом (азбестом), але пам’ятаю і ті страшні пожежі, які знищували ще набагато старіші хати, вкриті соломою. У селі були два великомаєтники – Лотор і Грін, 4 вчителі, священик, дяк, церковник-дзвонар, староста села С. Качур, сільський бубнар, нічний сторож, повивальна бабка. Крім того, були 2 магазини – «Шийні» і «Габор», які отримали такі назви за іменами їх власників. Свої послуги ремонту взуття надавав шустер, який теж називався Габором.
У село раз на тиждень із сусіднього Ардовця (нині Підвиноградів) приїздив старий лікар, російський емігрант. Він приймав хворих і оглядав дітей у школі.У селі не було ні електрики, ні газу, ні телефону. Світло давала гасова лампа №12, яка блимала увечері в селянській оселі. Пошта та залізнична станція знаходилась у селі Фанчиково на віддалі 9км від нашого села. Найбільшим досягненням техніки в селі були біціглі (велосипеди) марки «SK». На все село їх було 4-5 штук та 3-4 радіоприймачі «Телефункен»».Село звільнено 24 жовтня 1944 року. В ньому була дільниця №2 колгоспу «Іскра». Воно розвивалося як і інші навколишні села. Єдине, що не встигли добудувати – сільський клуб. Хід будівництва спочатку пригальмувала знахідка скелетів при викопці траншей під фундамент. Мабуть, на цьому місці було старе поховання. А потім економічні негаразди не дозволили завершити цю споруду.
І хоч Тросник від Фанчикова відділений невеликим мостиком, все ж у них живуть люди, які дуже відрізняються між собою. Так, жителі Тросника складають більш згуртовану громаду як за національною так і за конфесійній належності. Ще одна особлива риса, притаманна шашварцям – почуття власної гідності. Якщо у них спитати, хто вони і які вони, то у відповідь маємо такі слова: «Ми колопоші!» (тобто люди, які носять капелюхи і самі керують своєю долею).Сучасний стан в економіці заставляє жителів села виїжджати на заробітки. Спочатку переважна більшість людей працювала в Росії, зараз намітилася їх переорієнтація на Чехію й інші країни Європи. Ті, що залишаються вдома, займаються на присадибному господарстві та на розпайованих землях. Якщо домашня птиця і свині є в кожному дворі, то кількість корів має тенденцію до значного зменшення. Зараз в селі, орієнтовно, є біля 100 голів ВРХ.Сталося так, що в Троснику зараз проживає більше людей, ніж у Фанчикові, якому воно підпорядковане – 2285 чоловік.

Є на території села унікальна режимна геофізична станція «Тросник» імені Т.З. Вербицького. Ініціатор і засновник станції Тарас Зіновійович є батьком члена Небесної Сотні Юрія Вербицького. Син також мав пряме відношення до директора цієї станції Василя Ігнатишина – вони в один день 3 грудня 2013 року захистили кандидатські дисертації. А вже в лютому 2014 року Юрій Вербицький отримав поранення в око, його терміново повезли в лікарню, звідки він був викрадений і закатований до смерті.Станція займається спостереженнями, фіксацією поштовхів, варіацією рухів земної кори, а також здійснює комплекс вимірів магнітного поля, електромагнітної емісії, радіоактивного фону, метеорологічних параметрів, гідрологічного стану в свердловинах та в річці Тиса. До речі, за рівнем води спостерігають на глибині 8 і 530м.Відноситься ця установа до відділу сейсмічності Карпатського регіону інституту геофізики імені Суботіна НАН України. Станція має підрозділ в Королеві, в сорокаметровій штольні встановлено деформографічне устаткування та інші метеорологічні прилади. Ведеться цілодобове спостереження, всі дані автоматично записуються на цифрових носіях. Звичайно, передбачити точний час землетрусів поки що неможливо, але дані станції вивчаються і допомагають науковцям наблизитися до розв’язання цієї проблеми.Ці дані служать також для кращого вивчення будови Землі, її надр. Не менш важливі для науки і використання в народному господарстві і інші виміри. Виявилося, що радіоактивний фон не перевищує допустимих меж для гірської місцевості. Поділилися з нами і даними про кількість опадів за останні роки. Для нашого району нормальним є річний показник 800-900мм. В 2010 році було 1040мм, в 2011 – 350мм, в 2012 – 270мм, в 2014 – до 600мм.

Іще одна особливість цієї станції – вона знаходиться на території парку поміщицького палацу Лотора. Тут побудовано двоповерхову споруду і закріплено за нею гектар землі. На цій території знаходиться дендропарк з екзотичними деревами: тюльпанове дерево, сосни Веймутова, дуби, клени, липи, які були б давно вирізані, як на частині парку, яка не ввійшла до володіння станції. Жаль, що раніше станція не була розміщена в колишньому палаці Лотора, тоді б його не розібрали на будматеріали.

«Тут книги розумні спокійні живуть

У тихій величній світлиці.

А двері широкі відкриті ведуть

До знань золотої скарбниці…»

(С.Гребенников)

Історія бібліотеки-філії с. Фанчиково
«Бібліотека – цен не тільки книга. Це перш за все колосальний концентрат спресованого часу,поєднання тисячоліть людської думки, перенесеної на пергамент,папірус,папір…»

( М. Шагінян )

Храмом духовності, місцем збереження духовних скарбів, осередком цікавого спілкування і відкриття прекрасного є сільська бібліотека-філія. На жаль, немає точних архівних даних, коли булла заснована бібліотека. Відомо, що в далекі 50-ті книгозбірня булла розміщена у приміщенні старого клубу, декілька разів змінювала своє місцезнаходження. Нині бібліотека знаходиться у приміщенні Будинку культури, займає 3 кімнати.

Бібліотека на селі – це чи не єдине місце, де кожен житель може реалізувати своє конституційне право на вільний, рівноправний доступ до найрізноманітнішої інформації, отримати можливість для безперервної освіти, для гармонійного розвитку своєї особистості. Документно-інформаціний фонд книгозбірні, розкритий через книжкові виставки і тематичні полиці, є універсальним за своїм складом і нараховує_______ одиниць. Щороку до бібліотеки надходить 5 назв періодичних видань. 2500 жителів села, а це – кожен другий, є користувачами бібліотеки. Очолює книгозбірню Марія Олексіївна Козьма.

Сьогодні можна стверджувати, що бібліотека є носієм ідей культурної інтерграції з різноплановими функціями:

Ø Інформаційна;

Ø Освітня;

Ø Просвітницька;

Ø Виховна;

Ø Рекреаційна.

Читачам приємно відвідувати її, адже туту працює дружня атмосфера, все чітко налагоджено, на своєму місці, і, водночас, просто, доступно, красиво і зручно. Органічне входження в життя громади села, внесок у виховання дітей і молоді, роль у створенні культурного середовища, підтримка інвалідів та інши соціально незахищених верств населення – все це чинники, які зробили цю бібліотекуважливою складовою соціуму села.і цьому велика заслуга працівникам бібліотеки: Козьма М.О. та Ромушко К.В.

Якщо є така відданість обраному фаху, є любов до відвідувачів, то бібліотека перетворюється у рідний дім, де проходить життя, де щодня готуються до зустрічі дорогих гостей – читачів.

Навчити читати, допомогти вибрати дорогу в житті кожній дитині, кожному новому поколінню – загальні завдання освіти, культури, бібліотеки – сааме їх виконує бібліотекар.

Бібліотека обслуговує 500 користувачів – дітей. Основний напрямок робот из дітьми – індивідуальна робота. Це: виховання культури читання, виявлення і розвиток читацьких інтересів, інформування читача про нові надходження літератури, задоволення читацького попиту.

Для того щоб робота велась системно і послідовно, сплановано декілька етапів її виконання протягом п’яти років.

У бібліотеці створено банк методичних матеріалів:

Ø «Індивідуальна робота з читачами» - картотека.

Ø «Обдарована дитина» - бібліодайджест.

В основі індивідуальної роботи з читачами молодших класів належить бесіді: при записі читача в бібліотеку, при рекомендації книги, при поверненні літератури. Для кращого засвоєння прочитаного проведено: конкурс малюнків «Герої улюблених книг», «Світ очима дітей», літературна гра «Мандрівка по казках», вікторина «З якої казки», « Подорож у країну Королеви книги» - екскурсія до бібліотеки,(фото) «Бережливе ставлення до книги» - бібліотечний урок.

Починаючи з п’ятого класу, індивідуальна робота з читачами ведеться більш поглиблено, і носить складний характер. Крім різни бесід для читачів проведено анкетування, яке дозволило скласти уяву про інтереси і смаки читачів, про що люблять читати (див. додаток №1)

Зовсім інший характер мало анкетування 9-10 класів. Не зважаючи на те, що інтереси їх різнобічні, аналіз анкет довів, що читання займає не останнє місце в житті учнів (див. додаток №2).

Важливим етапом у вивченні читацьких інтересів являється аналіз формулярів читачів та проведення конкурсу «Кращий читач року», ведення читацького щоденника, ведення альбома «Відгуки про книги» (фото)

Для обдарованих дітей складено індивідуальні плани читання: «Дивовижний світ біології, хімії», «Мій друг комп’ютер», «Це цікаво».

Активні користувачі залучаються до роботи в активі бібліотеки, до проведення масових заходів, бібліотечних уроків, які вчать дітей користуватися каталогами, картотеками, енциклопедіями, словниками, довідниками: «Довідковий апарат книги», «Необхідність каталогів, картотек», «Довідкове бюро ерудита»(фото1).

Проводячи масові заходи працівники бібліотеки виховують у читачів поваги та знань історії своєї Батьківщини: «Україна: погляд крізь століття» (інформаційна година), «День Незалежності України» (фото 2(урок презентація), «Злука. Єднання. Соборність.» (урок історії). )

Проводячи свято української мови «Скарбниця нації – українська мова» - бібліотека виховує у користувачів глибоку повагу до державної рідної мови.) Вечорниці до дня української пісні «Пісні мого серця» (фото3), «Старий Новий рік» (фольклорне свято) – провела бібліотека за участю користувачів, які допомогли зберегти і передати народне мистецтво, відродити сили народних звичаїв, передати сяйво любові до родинного тепла. (фото4)

Світ такий близький і доступний кожній дитині. Через брейн-ринги, інтелектуальні ігри, диспути, бібліотека пробуджує інтерес до вивчення природи, екології, вивчення права, виховує почуття любові і поваги до навколишнього середовища: «Природа навколо нас» (брейн-ринг), «Чистий світ навколо нас – це для нас» (День довкілля) (фото5)

У бібліотеці працює клуб за інтересами «Едельвейс». Члени клубу цікавляться літературою по краєзнавству. Читають багато творів письменників рідного краю. Проводять змістовні літературні вечори присвячені закарпатським письменникам:

Ø «Сини срібної землі» - літературний вернісаж (присвячений 90-річчю від дня народження І.Чендея та 70-річчя від дня народження П.Скунця)

Ø «Народний письменник» - літературна година (до 95-річчя від дня народження В.С. Гренджі-Донського)

Ø «Во славу ріної землі» - літературни вечір (присвячений 95-річчю від дня народження А.М. Патрус-Карпатського).

Члени клубу активну участь взяли у проведенні вогника для людей похилого віку, ветеранів праці села «Літа на осінь повернули», дня села «Моє село – моя маленька Батьківщина».

У бібліотеці оформлений краєзнавчий куточок «У звичаях, традиціях народу ти душу свого краю впізнавай», вишукуються нові, оригінальні форми популяризації краєзнавчої літератури, збирається фольклорно-етнографічний матеріал. Користувачі мають можливість ознайомитися із старовинними предметами побуту, вишиванками, одягом, відкрити для себе унікальні лексичні багатства місцевої говірки. Старовинні традиції відроджуються шляхом проведення конкурсів на краще знання колядок, турнірів знавців народних прислів’їв «Золота криниця мудрості», вечорниць, уроків народознавства. Бібліотека є основним джерелом відомостей про рідний край, його історію та сьогодення. Інфоняки «Моє село, мій рідний край», «Легенди і перекази рідного села» доповнюють книжкові виставки: «Всі ми, Україно, твої діти», «Письменники Срібної Землі», «Наша рідна земля – Карпатський Край».

Час формує нове покоління користувачів.Бібліотека як сучасний інформаційний центр обслуговує їх на основі комп’ютерних технологій, а як центр виховання культури залишається надійним засобом підготовки юного покоління до життя в інформаційному суспільстві. У жовтні 2010 року завдяки участі у проекті «Бібліоміст» отримала два комп’ютери , сканер, принтер доступ до мережі інтернет. Відкрито Інтернет-центр. Бібліотекарем Інтернет – центру постійно надаються консультації та практична допомога в пошуку необхідної інформації в Інтернет – мережі, виконуються пошукові роботи з певних тем . Працівник Інтернет-центру постійно шукає шляхи підвищення рівня обслуговування користувачів засобами Інтернет. Основна мета Інтернет-центру - надання читачам бібліотеки доступу до інформаційних ресурсів мережі Інтернет. У приміщені Інтернет - центру розміщено рекламний стенд, на якому висвітлена інформація для користувачів: положення про Інтернет – центр, правила користування, рекламна продукція. З метою кращого задоволення потреб користувачів постійно видаються рекомендаційні списки на допомогу навчально-виховного процессу. (фото 6)

Бібліотека використовує усі можливості, щоб розповісти про себе. Інформаційна зона, створена у бібліотеці, зацікавлю і приваблює відвідувачів. На ній розміщено поточні і перспективні плани роботи. Повідомлення про масові заходи, які проводить бібліотека, перелік книг, які нещодавно надійшли до її фондів, зона спілкування з читачами «Щоб у бібліотеці було цікаво, пропоную…».

Аурою доброзичливості, добра і душевного тепла оточені відвідувачі Фанчиківської бібліотеки-філії

Місце розташування бібліотеки-філії с. Фанчиково – в приміщенні сільської ради напроти загальноосвітньої школи І – ІІІ ступеня.

Бібліотека нараховує близько 12 тисяч примірників книг. Обслуговує 1500 читачів. Серед них:

· 550 – дошкільнята та учні 1-9 класів.

· 250 – юнацтво.

· 700 – дорослих., яким бібліотека видає понад 2800 тис. примірників різногалузевих видань.

З кожним роком все важче здійснювати інформаційну підтримку всі соціально-культуцрних установ, задовільнити інформаційні потреби читачів із-за обмеженості комплектування бібліотечних фондів.

Бібліотека передплачує такі назви періодичних видань: «Новини Виноградівщини», «Новини Закарпаття», «Урядовий курєр», «Порадниця», «Барвінок», «Однокласник», "Сільська хата", "Рідне село".

В бібліотеці створений центр збору, зберігання та надання у користування населенню інформації з питань діяльності органів місцевого самоврядування.

З цією метою в бібліотеці оформлена книжкова виставка «Влада в режимі законності», яка різнобічно інформує і висвітлює найрізноманітніші аспекти діяльності владних структур.

Тут розташовані опубліковані документи і матеріали з питань діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування: постанови, рішення, протоколи сесій сільської Ради.

Оформлена папка-дос’є «Запитуйте відповідаємо». Де збирається матеріал про житлові субсидії, про соціальну допомогу перестарілим та одиноким громадянам, про ринок праці, про пільги потерпілим від Чорнобильської катастрофи, воїнам-афганцям, ветеранам Великої Вітчизняної війни.

Оформлена папка накопичувальної інформації «Нове на сторінках періодики з питань місцевого самоврядування» , банк даних «Виноградівщина» , «Картотека бібліографічних посібників».

Цінним доповненням до виставки є видання «Українського освітнього центру реформ» , які дають юридичні поради на найбільш складні соціально-побутові проблеми.

По мірі надходження матеріалу бібліотека проводить групове і індивідуальне інформування державних службовців, працівників органів місцевого самоврядування про нові надходження літерат ури до бібліотеки .

Завдяки цьому центру інформації створено умови до вільного доступу населення до інформаційних ресурсів місцевих органів виконавчої влади, відкрито публічну сферу спілкування з населенням.

Робота з читачами вимагає особливої підготовки, ерудиції, компетентності, вміння представити бібліотеку. Для інформування користувачів про діяльність бібліотеки, просвітницькі акції, які проводить бібліотека, нові надходження літератури, роботу клубу за інтересами в бібліотеці оформлена інформаційна зона «Бібліотека інформує». Протягом останнього року було організовано ряд книжкових виставок «Ми всі господарі природи – тож збережемо її вроду» , «Наша рідна земля – Карпатський край» ,де представлені видання, що висвітлюють історичний шлях нашого краю, етнографію, її природу, екологічні проблеми, дані про розвиток економіки і культури, суспільно-політичне життя, новини літератури. Доповнюють виставку портрети, фотоальбоми, літописи краю, а також предмети народної творчості, побуту, вишиті закарпатські рушники, вироби з лози. Книжкову виставку доповнює куточок «З бабусиної скриньки» , який допомагає читачам ознайомитись з святинями села: легендами, віршами, піснями, фольклором.

Тут же розміщена книжково- ілюстративна виставка «Держави славна назва Україна» - присвячена актуальним питання історії і сучасності: «Історична доля України» , «Видатні постаті України» , «Україна в Європейському просторі».

Проводиться пропаганда правової літератури. З метою цього створено книжкову виставку «Ти маєш право…» - для юнацтва, а також стенд «Свої права ти добре знай, їх шануй і захищай.» - для дітей молодшого та середнього шкільного віку.

У вересні 2010 року завдяки участі у проекті «Бібліоміст» отримала два комп’ютери , сканер, прінтер доступ до мережі інтернет. Відкрито Інтернет-центр

В основному інтернет використовується в освітніх цілях,навчання, підвищення кваліфікації і пошуку нової інформації з економіки, права, бізнесу, пошуку різноманітної інформації.

Проект «Бібліоміст» надає можливість членам територіальної громади отримати безкоштовний доступ до освітніх інформаційних ресурсів, відкриває вікно у світ знань. Учні та студентська молодь має можливість доступу до освітніх сайтів, брати участь у різних проектакх, замовити книги по інтернету, отримати інформацію про можливість навчання та працевлашування. Малозабезпечені сім’ї отримувати інформацію свої правових можливостей.

Основна частина населення нашого села зайнята у аграрному секторі, який дозволяє вижити в умовах економічної кризи. Ця частина має можливість отримати інформацію про новітні технології вирощування с/г продукції, пошук партнерів, що стане запорукою покращення матеріального становища с/г виробника. За період інтернет-центру кількість користувачів зросло 350 чол.

Особливу увагу бібліотека звертає на популяризацію бібліотечно-бібліографічних знань серед дітей та юнацтва з метою прищеплення юним користувачам бібліотеки любові до книги , бережливе ставлення до неї.Вже стало доброю традицією для наймолодших користувачів проводити бібліотечні екскурсії, адже від першого знайомства з бібліотекою залежить і подальше бажання дитини відвідувати цей заклад.Бібліотекар запрошує дітей завітати в гості до казки. Яскраво оформлена книжкова виставка «Казковими стежинами» допомагає їй у цьому.

Для виконання програми «Бібліотека – центр спілкування», Бібліотека підтримує звязки з сільською радою, будинком культури, школою, громадськими, молодіжними організаціями і органами правопорядку. В рамках програми проведено ряд цікавих і змістовних заходів:

Ø День села - «Село моє 0 моя маленька Батьківщина»

Ø Вогник присвячений Міжнародному дню жінок

Ø “Дай Боже, ніколи не знати війни”

Ø “Реквієм Чорнобилю”

Ø “Обіймаю землю красою і любов’ю”

Ø Година спілкування присвячена здоровому способу життя «Твоє майбутнє у твоїх руках»

Ø День скорботи «Запали свічку» присвячену вшануванню невинно замучених голодом українців.

В практиці роботи бібліотеки прижились нетрадиційні форми бібліотечної роботи. Це вшанування ветеранів праці на дому.Захід проводиться при підтримці первинної організації ветеранів праці, сільським головою. Такі заходи надзвичайно приємні для ветеранів і слова вдячності вони висловлюють на сторінках районної газети.

Значну увагу бібліотека приділяє вихованню культури читання юних користувачів. Тому в бібліотеці проводяться бібліотечні уроки на таку тематику: «Книги читати – усе знати», “Довідково-бібліографічний апарат для тебе читач” , “Мандрівка за словниками від “А” до “Я” ”, «Каталоги і картотеки – ваші помічники». Доповненнчм до цих уроків – діє книжкова виставка «Довідкоае бюро ерудита».

Більше 8 років прибібліотеці діє клуб за інтересами «Едельвейс». Його основна мета – згуртувати навколо себе молодь, закохану у свій край, що цікавиться його минулим і сучасним. На засіданнях клубу відбуваються зустрічі з видатними людьми краю, письменниками – земляками, проходять тематичні вечори «Памятай свій родовід», краєзнавчі вікторини «Ерудит», презентації книг місцевих авторів. Кожне засідання присвячене відзначенню ювілейної дати закарпатського письменника.

Надання бібліотекою вільного та швидкого доступу широкому загалу користувачів до різноманітних інформаційни джерел допомагає позитивно впливати на політичну і культ урну свідомість односельчан, а це, в свою чергу, спияє формуванню в Україні громадянського суспільства.